У кожної сім’ї є приховані миті людяності у найтемніші дні історії. Удівець та батько п’ятьох дітей Петро Ільницький у часи Другої світової війни став не тільки оберігачем власної родини, але й добродієм, який відчинив двері свого будинку тим, хто рятувався від нацистів. У 1942-1944 роках 14 євреїв знайшли прихисток у скромній землянці, розташованій в лісі поблизу села Розточки, що на Івано-Франківщині. Вони стали свідками безкорисливості й людяності Петра та його дітей.
За порятунок євреїв шістьох Ільницьких — разом з Василем, який був членом УПА, — визнали Праведниками народів світу. Ця родина закарбувала своє прізвище на стіні меморіалу “Яд Вашем” в Ізраїлі, пише “Суспільне”.
Спогадами про Голокост, клеймо “буржуазних націоналістів”, депортацію в Караганду та відновлення зв’язку з врятованими євреями із Суспільним поділилася донька Петра Ільницького Катерина.
“Я нічого не робила, тільки мовчала”
Катерині Шереметі (у дівоцтві Ільницькій) пішов 90 рік, але вона добре пам’ятає події, очевидицею яких стала у дитинстві.
“Мене завжди питали: що я робила? Відповідаю: я нічого не робила, тільки мовчала. Хоч я все те бачила, але мовчала”, — починає свою розповідь жінка.
Довоєнне життя
“Ласкавий батько та добрий господар”, — так описує Петра Ільницького його донька Катерина. Він народився у 1903 році. У міжвоєнні роки став двічі вдівцем. Ільницький був сільським війтом у Розточках та членом “Просвіти”.
“Моя мама померла під час пологів, коли мені було півтора чи два роки. Татова перша дружина теж померла, народжуючи дитину. Всього нас було п’ятеро, але всі дружно жили. Не було різниці: що той, а що той. Старші брати за молодшими завжди дивилися”, — розповідає Катерина Шеремета.
Василь, Степан, Кароль, Михайло та Катерина зростали у цілковитому взаєморозумінні одне з одним та односельцями. По сусідству з ними мешкали дві єврейські родини.
“У селі їх всі поважали. В одній сім’ї чоловік був кравцем. А інші більше займалися господарством — купляли телят і різали їх. Та жили всі дружно. Вони святкували свої свята, а ми — свої. Ніхто нікому не заважав”, — пригадує жінка.
Точка неповернення
Катерина Шеремета пам’ятає день, коли до села прийшла війна. Вона каже: 1939 рік приніс страшні вісті та зміни, що переплелися з долею її родини.
“Була неділя. Прийшли цілі ешелони російських солдатів. У церкві вінчалася пара: чоловік-удівець з трьома доньками та жінка. І його від престолу забрали в червону армію. А жінка не пішла жити з дітьми, бо вона вже ніхто. Тих дівчаток забрали у дитячі будинки”, — розповідає Катерина.
Через два роки у Розточки зайшли німецькі війська. Дві єврейські сім’ї вивезли із села до гетто в Болехів. Катерина Шеремета стала очевидицею цих подій.
“Я бачила у Гошеві — там, де церква, як їх убивали та вели. Один німець з карабіном, а євреї — попереду. Вони йшли спокійно, не тікали. Знали, що йдуть на смерть”, — каже жінка.
Схованка в лісі
У 1942 році з гетто в Болехові втекли Кесслери — сусіди Ільницьких. Вони звернулися за допомогою до Петра. Катерина говорить: батько не міг відмовити євреям, з якими до війни товаришував.
“Помагав їм. А після стали вони ховатися в лісі. Поки годні були й не боялися, то приходили за продуктами”, — розповідає Катерина Шеремета.
Оскільки тоді вона була наймолодшою, то сама в ліс не ходила. Але з розповідей у родині знає: землянка, в якій ховалися євреї, була розташована в околицях гори Люта. З часом кількість втікачів зростала.
Старша наукова співробітниця Національного музею історії України у Другій світовій війні Світлана Демченко задокументувала спогади Дизі Рибак (у дівоцтві Лев) — однієї з врятованих Ільницькими єврейок:
“Мій батько знав Петра Ільницького із села Розточки. Вони товаришували, поважали один одного. Батько домовився зустрітися з Ільницьким 15 липня 1943 року. Ільницький мав відвезти нас у ліс, у Карпати. Там була землянка, в якій переховувалися дев’ять євреїв. За два дні до зустрічі німці знищили табір, в якому перебував мій батько. Ми з мамою змогли втекти. У призначений день Петро Ільницький приїхав по нас і повіз у ліс, як і обіцяв. Він нас не покинув, годував і дуже підтримував. У лісі, де ми переховувалися, метрів за 600 від нас була ще одна землянка. У ній жили приблизно 30 євреїв. Їх знайшли і знищили. Четверо з них втекли і випадково потрапили до нас. Ільницький дозволив і їм залишитися”, — розповідала Дизя Рибак.